Любомир Гулій народився у селищі Отинія, що на Прикарпатті. З дитинства був активним та життєрадісним. Після закінчення 9-го класу хлопець навчався у ПТУ, здобув фах електромонтера. Закінчити Івано-Франківський національний університет нафти і газу вдалося значно пізніше, коли вже працював на спеціалізованому підприємстві.

Змалку щиро любив Україну і все пов’язане з Батьківщиною. У 2020 році Любомир Гулій балотувався на виборах до місцевих рад від партії "Свобода" і отримав депутатський мандат та довіру Отинійської громади. У селищній раді очолив постійну депутатську комісію з питань освіти, охорони здоров’я, сім’ї, молоді та спорту, соціального захисту, захисту прав дітей, культури та духовності.

Щонеділі Любомир старався відвідувати футбольні зустрічі, з 2011 року арбітр Комітету арбітрів Івано-Франківської обласної асоціації футболу. Працював на матчах дитячо-юнацьких, дорослих, ветеранських команд районних та обласних змагань.

Чоловік отримав повістку в 2023 році і одразу пішов до військкомату. Тоді за станом здоров’я йому дали відстрочку. У лютому 2024-го Любомиру повідомили про необхідність з’явитись з речами у військкомат, і він проявив притаманну йому відповідальність. Без жодних вагань поїхав на військові навчання. Після трьох місяців на Яворівському полігоні його призначили заступником командира батальйону, він отримав звання старшого солдата. Служив у 225-му окремому штурмовому батальйоні. Відтоді життям Любомира став Донецький напрямок, бої за свою країну.

Із фронту чоловіку не часто вдавалось телефонувати додому. В одній із розмов він попередив дружину, що може не виходити на зв’язок кілька днів. Просив не хвилюватись. Майже два місяці жінка отримувала лише короткі повідомлення, що чоловік стоїть на бойових позиціях. Пізніше про бої за Рубіжне знімуть фільм "70 днів пекла", а для рідних Любомира ці дні стали справжньою вічністю.

Уже пізніше стане відомо, що завдяки мужності бійців 225-ої окремої штурмової бригади та 223-го батальйону морської піхоти ЗСУ вдалося втримати позиції і прорвати вороже кільце. Їжу, воду та боєкомплекти захисникам, які перебували 70 днів у оточенні, доставляли лише дронами. За проявлений героїзм отримав звання молодшого сержанта і нове призначення – командир штурмового взводу. Службу продовжив на Сумщині. У серпні підрозділ Любомира Гулія брав участь у Курській операції ЗСУ.

Командир штурмового взводу, молодший сержант Любомир Гулій загинув 14 вересня 2024 року під час мінометного обстрілу в районі населеного пункту Новий Путь, Курської області. Там він отримав поранення, несумісне з життям. Пізніше побратими розкажуть рідним Любомира, що коли військовий підрозділ виїхав на позицію, їх вистежив ворожий дрон. Любомир наказав усім бійцям негайно перейти у сховок. Під обстрілами командир заходив останнім. Тоді вижили всі, окрім нього.

Командира-штурмовика поховали у рідному селищі Отинія. Він так і не побачив свій орден "За мужність" III ступеню, яким нагороджений за бойові заслуги. Любомиру Гулію назавжди буде 36 років. У нього залишились мама, сестра, дружина, похресниця Діана та двоє дітей – семирічна Аня та Владик 11 років.