З 1990-го по 2000-й роки навчався в Лозівській загальноосвітній школі № 3. Був старанним, дисциплінованим, вихованим хлопцем. Олексій навчався із задоволенням, йому легко давалися предмети природничо-математичного циклу. Разом з тим відвідував спортивну секцію з футболу. Брав участь у міських та обласних спортивних змаганнях. Мріяв вступити до Харківської спортивної школи-інтернату, але втрутилися батьки, які бачили майбутнє сина інакшим. Пізніше, у 2012 році, Олексій закінчив Лозівську філію Харківського автодорожнього технікуму, вступив до Харківського автодорожнього університету та працював у Харківській будівельній приватній компанії будівельником, де на замовлення будували не лише житлові приміщення, а й підприємства та навіть Донецький стадіон «Шахтар». Хлопець із задоволенням творив, адже поруч був зі своєю мрією: стати футболістом. У дружній сім’ї Олексія та Наталки Милостних підростали дві донечки: Анастасія та Софія, а коли в 2015 році меншій із них виповнився 1 місяць Олексій отримав повістку, за якою наступного ж дня пішов до військкомату, бо в країні вже йшла війна за незалежність та цілісність! Милостний Олексій Миколайович як відмінник військових навчань зразу потрапив у саме пекло бойових подій - на «нульову» позицію поблизу станиці Луганської в складі 1-го окремого батальйону 28-ї механізованої бригади Збройних сил України. Мав позивний «Кур’єр». У червні 2016 року, ведучи важкий бій за відсутності командира батальйону, Олексій прийняв правильне рішення, завдяки якому були врятовані життя його побратимів. 28 червня 2016 року Милостний Олексій Миколайович був нагороджений нагрудним знаком та грамотою за сумлінне виконання обов’язків військової служби, високий професіоналізм, проявлені під час виконання бойових завдань у зоні проведення Антитерористичної операції на території Луганської області, патріотизм, відданість українському народові, особисту взірцевість у справі служіння Батьківщині. Старшому солдату Милостному було присвоєно звання молодшого сержанта й призначено командиром відділення. Увесь цей час рідні Олексія з нетерпінням очікували на дзвоник з передової, щоб почути рідний голос та переконатися, що син, чоловік, батько у безпеці. А він весь час жартував, що відпочиває. Коли в телефоні було чутно вибухи, говорив, що то волонтери привезли пляшки з шампанським привітати іменинника. Через рік служби Олексію запропонували посаду в Службі безпеки України. І саме того дня, коли схвалена була його кандидатура, 18 листопада 2016 року, Олексія не стало. Від перенесених важких хвороб в окопах у хлопця на 90 відсотків були вражені легені. Він «згорів» менше, ніж за добу, лікарі нічим вже не змогли йому допомогти.