Коли йому було 14 років, помер батько, тому матері самій довелося виховувати сина та доньку. Навчався Олександр старанно, закінчив 11 класів у Закутнівській загальноосвітній школі Первомайського району, вступив до Харківського професійно-технічного училища, де здобув спеціальність шофера - механіка. Після навчання Олександр проходив строкову військову службу в Котовську, Кременчузі. Після повернення додому Олександр одружився та працював у рідному колгоспі села Закутнівка. Він дуже любив спорт, грав у сільській футбольній команді. В Олександра була одна мрія – стати військовим та служити в Збройних силах України. Він був великим патріотом, тому не міг залишитися осторонь бурхливих подій, що охопили Україну. Хлопець сам двічі їздив до військкомату, а під час третьої хвилі мобілізації його нарешті взяли на службу. Олександр дуже хотів захищати свою країну, аби ворог не дійшов до його рідного краю. Він служив майстром-гранатометником ремонтної роти 92-ї окремої механізованої бригади, займався ремонтом розбитої техніки і запчастин. Його підрозділ був розташований поблизу міста Щастя на Луганщині. У серпні 2014 року під час виконання бойового завдання колону, в якій знаходився Олександр Григорович, було вщент розбито на шляху до Іловайська Донецької області. Втративши своїх бойових побратимів, він дивом залишився живим. На початку вересня після лікування в шпиталі Олександр знову повернувся на службу.Вранці 14 жовтня 2014 року дружина Олександра Григоровича розмовляла з ним по телефону востаннє… Він, як завжди стверджував, що все добре, що ніякої небезпеки немає. Але вже тієї ночі чоловіка не стало. За висновками медиків, у бійця стався інфаркт, хоча він ніколи не скаржився на біль у серці. Помер Шаповалов Олександр Григорович 14 жовтня 2014 року, в символічний для всієї країни день – День Захисника України. В нього залишилися мати, дружина та дві доньки, яких він дуже любив. У 2016 році Шаповалов Олександр Григорович нагороджений медаллю «За оборону держави» (посмертно)