В 1991 році батьки привели його, сповненого жагою до знань, у Домаську загальноосвітню школу, що на Лозівщині. Микола був здібним, талановитим та відповідальним учнем. У навчанні перевагу віддавав вивченню історичних, гуманітарних дисциплін. До виконання громадських доручень ставився сумлінно. Микола із задоволенням приймав участь у трудових десантах. Брав активну участь у житті школи та класу, виступав у складі шкільної команди на міських спортивних змаганнях. Він був спокійний, урівноважений, дисциплінований, самостійний. Захоплювався риболовлею, полюбляв грати в футбол. У колективі юнак користувався повагою, мав багато друзів, підтримував дружні стосунки з усіма однокласниками. Виразні темні очі, зосереджений і проникливий погляд - таким він був і таким назавжди залишиться в пам’яті всіх, хто знав Миколу. В 2002 році він вступив до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Протягом 2015-2018 років брав участь у проведенні Антитерористичної операції на сході України. В березні 2023 року Микола Олександрович став до лав Збройних сил України для захисту рідної землі від російської навали. 8 червня 2023 року, виконуючи бойове завдання поблизу міста Кремінна Сєвєродонецького району Луганської області, внаслідок ворожого артилерійського обстрілу Шейко Миколи Олександровича, старший стрілець десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти військової частини А1910, героїчно загинув. До останнього подиху він був вірним Військовій присязі, Вітчизні та українському народу. Трагічна звістка про загибель відважного бійця чорним смутком огорнула родину Миколи та мешканців Лозівщини. У нього залишилися мати, сестра, дружина та діти. Шейко Микола Олександрович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)