Народився 18 вересня 1976 року у селі Роздолля Первомайського району Харківської області у сім’ї Григорія та Галини Бондаренко. Від самого народження він разом з батьками проживав у селі Веселе Первомайського району.У 1993 році закінчив 11 класів Біляївської середньої школи.Роман зі своєю сім’єю оселився у селищі Біляївка. Вивчився та отримав права. І влаштувався працювати на залізницю., де пропрацював 26 років: і монтером колії, і сигналістом, і черговим по переїзду, і кочегаром і це ще не всі спеціальності, які опанував він, за ці роки. З 2015 по 2018 рік навчався та закінчив Кременчуцький коледж транспортної інфраструктури за спеціальністю «обслуговування та ремонт залізничних споруд та об’єктів колійного господарства». На залізниці був гарним працівником, не відмовлявся від будь якої роботи. Був прикладом для наслідування для своїх колег, які поважали та цінували його.Його улюбленим справою, хобі все життя був футбол. З самого дитинства він дивився футбол, грав. Пристрасть до футболу йому передалася від батька, який теж захоплювався футболом. Спочатку Роман у школі грав у футбол. А у старших класах вже грав в районному турнірі у команді с.Закутнівка правого захисника. Він не пропускав жодного матчу, не дивлячись на будь які обставини. Стільки травм було отримано, адже це контактна гра: вивихи, розтягнення, перервані сухожилля, вибите коліно, розбитий лоб або губа, які приходилося зашивати. Після створення Біляївської громади грав за одну з команд, які представляли громаду на чемпіонаті Лозівського району. Також грав у футбольній команді від залізниці на спортивних змаганнях.На захист України Роман, не роздумуючи, пішов з самого початку повномасштабного вторгнення рф в Україну – 27 лютого 2022 року. Два дні він ще сходив на роботу, а потім, відчергувавши ніч на переїзді, з речами поїхав у військомат і звідти сам поїхав у частину, де розпочалася його служба.Роман захищав свій дім, родину, свободу, незалежність та суверенітет рідної України у складі 113-ої бригади Територіальної оборони стрільцем 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти. .Майже за півтора роки служби, він побував у різних місцях. Спочатку на блокпостах по району, а потім Ізюм, села під Куп’янськом, потім Донецька область. Він вчив хлопців як треба копати окопи , бо з лопатою та ломом звик працювати у цивільному житті на залізниці. Було важко, адже все обмундирування нелегке, пересуватися багато, а ноги побиті на футболі,и і це все давалося взнаки. Але ніколи ніхто не чув від нього ніяких скарг, виконував всі накази командирів, та завжди одним із перших визивався на бойові завдання, Завжди був на позитиві, говорив, що все добре. Підтримував своїх побратимів психологічно, адже там не всі можуть справитися зі своїми емоціями та страхами. Хлопці поважали його, прислухалися до його порад і знали, що на нього можна покластися, що він прикриє їх в будь якій ситуації.3 травня 2023 року перестало битися серце нашого захисника Бондаренко Романа Григоровича. Загинув під час виконання бойового завдання біля селом Григорівка Бахмутського району Донецької області. Похований на кладовищі села Веселе Лозівського рйону Харківської області. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню (посмертно).